... довго думала як почати цей пост і нічого, на мою думку, гідного придумати не змогла, вирішила написати все просто, так як воно є на душі ...
Що у вас асоціюється зі словами: спокій, затишок, душевна теплота... і, як не прикро, старість? У мене такі асоціації викликає дідусь мого чоловіка і містечко Борислав, де він мешкає. Ми рідко вибираємось його провідати, а він радіє кожному нашому приїзду як мала дитина )) завжди чекає нас. Він обожнює збирати цілу родину за одним столом на свята і дарувати їм тепло ) Має для нас море цікавих історій, пережитих власним досвідом: робота в Німеччині у Другу Світову і втеча до рідного краю на велосипеді )) Так так, саме на велосипеді, уявляєте, як сильно людина хотіла додому і побачити своїх близьких! Хто ж тоді сподівався, що настане такий час, що оту любов треба буде приховувати, щоб залишитись на рідній землі...
А ще він з таким запалом розповідає про своє захоплення фотографією )) про те як купив свій перший фотоапарат, хоча час був зовсім не сприятливим і гроші на нього були зароблені важкою працею... але воно було того варте. Цей фотоапарат ще й досі зберігся і навіть працює )) Це вже, скоріше сімейна реліквія ніж просто річ. Напевне, від нього Андрію передалась дідова любов до фотографії ))
Була колись у людей звичка підписувати фото ) майже як зараз дескрипшин до фото у Facebook ))
У дідуся є біля хати садок і старезна гойдалка(дідусева робота), яка вигойдала три покоління і ще не одне вигойдає ))
В саду повно яблук, груш, слив, лісових суниць... Аромат стоїть неймовірний, от тільки він вже не здужає за тим садком доглядати...
... та що тут й казати, він вже майже рік прикутий до ліжка... серце болить, коли це бачиш... мені бракує слів... тай, думаю, слова тут зайві...
І не зважаючи на все це, ми приїжджаємо сюди, щоб набратись енергії, позитиву, який він роздає у своїх побажаннях, щоб відчути тепло і затишок. Щоб прокинувшись зранку почути спів пташок і не почути гуркіт міста... щоб вдихнути повні груди свіжого повітря... щоб стояти на ганку і дивитись на сад коли падає дощ... щоб, як малі діти, погойдатись на гойдалці... щоб пити ранковий чай чи каву на вулиці за столом коли навколо буяє природа... щоб просто бути самим собою і не думати ні про що...
Сподіваюсь, у кожного з вас є такий куток на Землі, принаймні я вам цього бажаю )
Гарного усім дня і душевного спокою )
P.S. Авторство усіх фото у пості належить Андрію Пищику(моєму коханому чоловіку))) і копіювання та використання їх без дозволу автора заборонене.
Немає коментарів:
Дописати коментар